Що

ДАЛІ?

Це історія трьох різних поколінь, трьох сімей з їх власними переживаннями, планами на майбутнє, думками і рішеннями,  але об’єднує їх одне - майже 3 місяці життя в Харківському метрополітені, як сховище від обстрілів россії.
Пара - Тетяна та Олег на початку війни очікували на поповнення в сім’ї. Будучи на 6-му місяці вагітності Тетяна спустилась в метро. І всі найпрекрасніші моменти поштовхів дитинки, її активного росту вона переживала на холодній підлозі в метро.
Ольга - вчитель Монтессорі центру, яка під час своєї власної депресії і страху, рятує психологічний стан дітей в метрополітені, займаючись з ними нон-стоп.
Сергій - студент медичного університету, який замість пар та сесії 2,5 місяці рятує життя та обслуговує 1500 тисячну платформу людей. Адже на той момент був єдиним лікарем на ній.
Кожен з них намагається вижити, а після паніки та жаху приходить усвідомлення і головне питання: «Що далі?» . Як жити далі? Де? За які гроші?  Де ті самі гроші заробляти? А де впевненість  у завтрашньому дні? Чи повернуться люди, які виїхали? Яке наше майбутнє?Саме ці питання турбують кожного з нас.

Як

Виникла

ІДЕЯ

Коли почалася війна, я (режисер та продюсер) була на 9-му місяці вагітності, і сама на собі відчувала весь той страх та відповідальність за майбутню дитину. Тому в перший же день,  24-го лютого, виїхала з країни, аби народити в безпеці. Хоча через стрес та невідомість ледь не народила в дорозі. І так трапилось, що їхавши до друзів у Німеччину або Швейцарію, я на одну ніч зупинилась у Відні. І так трапилося, що  тут вже народився мій син.

Буквально через 2 тижні після пологів, мене розриває на шматки від того, що хотілось допомогти на інформаційному фронті і розказати, показати іноземцям, що відбувається в Україні зараз.

З запаленими очима та вірою в проект, я прийшла до свого партнера та колеги Гернота Шафлера , співвласника Віденського продакшну  «Sabotage-films». Він безмежно підтримував і зараз також, Україну і хотів допомогти, як міг.

Перед нашими очима стояли 2 історії -  це історія людей з метрополітену та Харківських ДСНС-ників. Адже мій близький друг тоді 24/7 рятував людей та гасив пожежі в Харкові. Не пам’ятаю як точно, але через пару днів знімальна група вже була в Харкові. А далі історія самі нас повели за собою.

Купа матеріалу,який не увійшов у фільм, майже півроку монтажу на дистанції Відень-Київ і кіно майже готове.